Посадила своїх діток по обидва боки,

І давай добро ділити придбане із віком ,

--Хочу вам подарувати і любов, і втіху.

Щоби знали й не забули, недарма прожИла,

Кожна хустка, яку маю , як життєва сила.

Як бувало сумувала, то ішла по ліки,

Діставала всі хустини, а вони, як діти

Веселили моє серце, душу зігрівали,

І зі мною вони завжди свято святкували.

Одягну бувало хустку, як іду до храму

чи у гості при неділі або не забаву .

Кожий раз нову, красиву знову я купляла ,

І від вас в дарунок хустку з радістю приймала.

Берегла їх, дорожила, як великим скарбом,

Бо, що жінку так прикрасить, як хустина гарна?

... Споришем мої стежини густо заростають,

Важко стало вже ходити, а роки втікають,

Поки серце моє б'ється , поки світлий розум,

Поділити, мої діти, вас багатством хочу.

Наймиліший , найдорожчий я вам скарб лишаю,

В кожну хустку, в її квіти я любов вкладаю .

Бо хустина, як калина, в ній краса і врода ,

В ній чарівність і жіночість , і незмінна мода .

Нехай буде кожна хустка для душі святиня,

А для серця і для тіла славна берегиня.

Носіть, донечки рідненькі, квітчасті хустини

і ніколи не забудьте -- ви із України.

Вас, рідненькі, закликаю хустки одягати,

Про привабливу жіночість завжди пам'ятати.

Хай хустина для вас стане оберегом долі,

А як її одягати? - це у вашій волі.

Дуже хочу милуватись, бачити і знати,

Мої донечки прекрасні, як розкішні маки.

Автор: Тамара Франчук-Шандрук

І буря поміж нами не стихає,

Удвох пливем, як в морі кораблі,

Нас хвиля наближає й віддаляє.

В постійній невагомості живу ,

Бо він мій гріх і він моя молитва ,

Буває стервою колючою стаю ,

Коли він гострий, наче лезо бритви.

Можу мовчати , можу утекти ,

Можу терпіти , поки маю сили ,

І розумію -- він в житті один,

Хто піднімає й опускає крила .

... Життя моє -- це прожитий роман,

Де лірика і драма поєднались,

А може це від доленьки обман?

Та я до нього теж пристосувалась.

Найголовніше -- він не загубивсь,

Хоч бісики не раз бурхливо грають,

Він був таким, таким і залишивсь,

Коней на переправі не міняють.

Як не крути , а правду все ж скажу:

Прощаю іноді, а деколи і злюся,

Від нього точно я вже не піду,

Сама у цьому світі загублюся.

Тамара Франчук-Шандрук

З листком осіннім йдуть роки,

Чому ж ти молодість красива

мене лишила назавжди?

Одна лиш згадка оживає,

Дитинство, юність -- все в ній є,

І у минуле повертає,

Як все було, де все твоє...

... Я знов пірнаю в тепле літо,

У час, коли цвіте весна,

Як колоситься в полі жито,

Як за вікном сніжить зима.

А мрії, як пташинні крила,

Романтика, можливість, сміх,

А ти ступаєш безтурботно

на рідний батьківський поріг.

І там усе близьке та рідне,

І мама й тато молоді,

Життя твоє легке та світле,

Дідусь й бабуся ще живі.

... На жаль, лишився тільки спомин

в душі, у серці, на очах,

А повертається відгомін,

І найчастіше по ночах.

Все пробіжить перед очима

у кілометрах довжини...

О думко, думко легкокрила,

Хоч ти мене не залиши.

Хай буде ніч благословенна,

Коли я згадую усе,

Хай буде спогад нескінченим,

Поки душа моя живе.

Тамара Франчук-Шандрук

усім знайомим й незнайомим,

Даруйте посмішку ясну

і ніжну ласку в тихім слові.

І не жалійте добрих слів,

Бо щире слова надихає,

Воно, як жайворонка спів,

Людське серденько звеселяє.

Найважливіше у житті

людині щастя дарувати,

А особливо в наші дні,

Приємним словом зігрівати.

У добрім слові є усе:

Натхнення, мудрість і наснага,

Воно заряд в собі несе,

І роль його, як чари мага

Тож будьте щедрі на добро

І не жалійте слів красивих,

Щоб всім спокійніше жилось ,

Побільше днів було щасливих.

Щоб кожне слово , як струмок

джерельної води святої,

Хороших помислів й думок, ,

І теплих слів , що рани гоять.

Тамара Франчук-Шандрук

Поки там ще світить вогник у вікні,

Ви там найцінніші, найдорожчі в світі,

А батьки рідненькі вже не молоді.

З радістю із вами батько поговорить,

Розповість про себе, як йому жилось,

Бо життя з роками, як родюче поле,

В ньому так багато всього відбулось.

На обличчі тата борозна з'явилась,

Голову покрила срібна сивина,

Доленька не завжди із життям мирилась

А літа збігали, як гірська вода.

Серденько щеміло за дітей рідненьких,

За добро й достаток власної сім'ї,

Сили залишилось невеличка жменька,

Лиш любов велика в серці, у душі.

Батьківська порада, батьківська увага,

Батьківська підтримка дітям, як броня,

А слова і очі, як чарівність мага,

Чисті, світоглядні, як нічна зоря.

... Не втрачайте, діти, часу і можливість,

Поки в отчім домі світло виграє,

Йдіть туди де щирість, відданість і вірність,

І любов без зради....поки це ще є.

Тамара Франчук-Шандрук